Вірші ти мене не ображай мене

Ви уявіть, як ниє душа... Як вона від образи плаче, Як забившись одна в куточок. У кулачок свої сльози ховає. Як не хочеться їй показати,

Нехай на вигляд я не дуже тендітна, Але ображати мене не треба! Я все одно тебе прощаю, І що б ти не зробив - Будь-яку провину виправдаю,

Не ображай мене, не треба, Не будь жорстоким, не грубі. Адже від образи в серці рана, І сльози на щоках, дивись… Ти мені твердиш: Любов минає,...

Не ображай мене… Не бий словами… Чи зможеш зробити ти болючішим. Відповідай, прошу, що відбувається з нами? Може вистачить під водою каміння?

Ти образив її ненароком, Не вистачило тепла і любові трохи, Ти ж сильний, не ображай. Знову лунають колючі слова, Почуй, про що ж серце...

Не ображай мене, якщо любиш. Я стільки років тебе шукала. Не засуджуйте мене..., не остудити. В моїй душі нам вистачить вогню. Не забувай… тебе я слабший

Не ображай мене, мій любий, Не заслужила гніву я, Або може бути мій погляд сумний. Бадьорить і веселить тебе? Не заслужила слів образливих

Не ображай мене, будь ласка. Адже в цьому немає вини моєї. І з серцем ти моїм не балуйся. А сваркою кожній, роблячи болючішою,

не ображай мене, коханий! адже я не бур'яна. ти не зі мною проходиш мимо, а як же я?!Ще жива... ти засмієшся - я зардеюсь,

Не ображай мене, таку ніжну. Твої слова в собі дбайливо зберігаю я. Твоїх вчинків дурних насіння кинуто. Як шкода, ти не зрозумів, що я хороша.

Не ображай мене за те, що, щось, десь, не так, не те, як хочеш бачити ти. Адже у світі, де так багато темряви та світла, Не можуть бути всі чіткі риси.

Не забувай мене, не треба. Адже якщо ти забудеш мене. І якщо ти мене образиш. Повіки щасливий ти не будеш, Ти сам побачиш, ти побачиш...

Бажання таємне моє не бути однією, Я за нього завжди плачу потрійною ціною. Вночі довгими без сну. Не ображай мене, коли я дивлюся з вікна. Як ти уникаєш...

Ти чуєш? Добреду, доповзу... дійду! Ну, а якщо зник мій слід. І прийшов без мене світанок, Я прошу: не гнівайся, не треба!

Адже ти не звір, не виверг дикий… НЕ ОБИЧАЙ МЕНЕ. Не ображай мене, прошу. Адже ти не звір, не виверг дикий, Так не встроми мені в душу піки -

Не ображай мене! Він же зігнувся біля кута, не ступивши з дороги, і зламав собі ребро. І сказав: «М'яку мову кістку ламає». Коли ж вели його через торг, то...

Що ви дихаєте вогнем. На мене й так мені спекотно. Я вас у будинок не покличу, Мені так нудно від подарунків. Я живу, вірші пишу, Не закінчено творіння. А ви душите мене,

Ти як Зевс, обдуривши, в мою спальню проник, Натягнувши мою душу, як тканини на п'яльця. …Щоб не було шансу звідси піти мені. Я побачила тут інший Місяць,

Ображай. мене!.» Не ображай мене! Порожні фрази! Не відпускай мене! Не треба одразу. Ти розбудив у мені найніжніше тепло І в житті стало так зрозуміло все, ясно!