І жити не хочеться вже вірші

Бувають у житті такі хвилини, Навіть нема прагнення жити, На себе хочеш накласти руки, Щоб ангелом в небі парити. Щоб піти і не мучаться...

То так і бути, але до кінця не здаватися! Але мені вже повірте все рівно… Я вам не подобаюсь? - Це не смертельно. Ні, це дуже добре! Я всім довкола...

Це дуже складно! Не тішать мене ні дощ, ні сонця світло! Часом мені хочеться вже піти з цього життя. Не чути більше та не бачити нікого.

І ЖИТТЯ МЕНІ НЕ ПОТРІБНЕ. Rosa-Muza. ХОЧУ ПІТИ...... І ЖИТТЯ МЕНІ НЕ ПОТРІБНЕ. Поїду...

Автор – Lila. я більше не хочу жити. Вона сиділа сама, Вона не вірила в життя. Її забули друзі

вірші (кому колись не хотілося жити)... Буває ж в житті хвилина, Що зовсім не хочеться жити А хочеться померти Щоб не відчувати болю мук страждань АЛЕ не...

А знаєш... так хочеться жити... Просто жити на землі... Дивитися в хмари і рвати польові... Якщо людина вже не потрібна! І не опускайтеся до зрад!

Нізащо вже не підеш! 1960. Пісня-тост. Хлопець мешкає на шостому поверсі. Хлопець із роботи вже повернувся, Курить і книгу...

Буде Вам ще, може, весело, Але не люблять Вас так, як я. На вітрі слова не повісила, Все минеться – хоч і це доля. Я вже нічого не хочу,Мені...

Про тебе лише мрію. І потрапити знову хочу. У полон чарівних обіймів, І вже тремчу. Від поривів душевних. Ти - моє повітря і світло,

Він живе далеко від тебе. І ти в нього не одна. Та й він, певно, не знає про тебе. Про твою любов, про твою біду. Хочу я дати тобі пораду,

Ти і зима, і вогняне літо! А раптом уже не буде попереду. Ні цих зустрічей, ні цього світанку? Пробач, я знаю, нісенітниця і нісенітниця! А втім...

Хочеться жити і не хочеться жити одночасно Ось порожнеча затікає в мене... починаю знайомитись,Але вже з перших рядків дізнаюся про ваші вірші!

Ти спокій знайшла, ти вже далеко, Але його все одно не забудеш. Це ти померла, ну а серце стукає… Що просто не хочеться жити. Коли сльози течуть і боляче,

Воно давно вже не може обігріти. Не пишуться вірші. І нудно слухати. Чужі думки, як мені варто жити. Пішли б усі. Не рвали б душу.

І все-таки не хочу ”даремно сперечатися з віком”: мій московський друг Сергій Костирко, безстрашний знавець інтернетівського лабіринту, переконав мене скласти цей...

Ви даруєте нам щастя та спокій. О, жінки! Як добре нам із вами! Жіноча печаль. О, як хочеться бути беззахисною. Не від горя - від...

Деякі з цих віршів уже друкувалися у літературних журналах, газетах, колективних та персональних… Не слави, а простоспілкування доброго хочеться.