Чому я не люблю давай

Давай зробимо фандрайзинговий ресторан на блокчейні. Блокчейн, криптовалюта... Я не люблю біткойни, я не знав суть, нема часу розбиратися.

слову на паркані вір Я чекаю тебе за дверима Ми не скоро побачимося я впевнений Тут клімат помірний І люди як звірі Але взагалі то весело навіть Давай спати.

За вами ніхто не позичав, ви перші після нас. Віра незрозуміло посміхнулася. - Так, можливо... - повторив я. - Сидячи не люблю, давай стоячи, - сказала вона.

Вибач. Я перевищила повноваження. А давай кудись сходимо? - Ти ж знаєш, я не люблю публічних місць. Ми ось сходили з тобою у кафе. І що хороше?

Ну давай позаймаємось разом, – запропонував батько. - Я, начебто, одне завдання вирішив. – Вирішив чи «ніби вирішив»? - Запитав батько. – Не люблю це слово-паразит «як...

Але я не люблю. Давай припинимо. Нікого не маю. Та й байдуже все це. - Подумай ще раз, може, я щось не так зробив? – Ти тут не до чого,...

Давай. — А ти це робив раніше? Хілавіста дивився на неї, ніби вона якусь несусвітну дурість зморозила... А загалом і зморозила, як з'ясувалося.

Ні. – Тоді це несправедливо – не давати мені відчувати те, що хочу відчувати.... Нехай я тебе не люблю, давай почекаємо, поки все скінчиться,...

Але просто я не люблю ресторани... — Марине, та якщо чесно, я теж їх ненавиджу! Давай тоді в мою другу квартиру, в якій я люблю іноді наодинці зсамим...

Знаєш, давай так – цей гурток за рахунок закладу, але я тобі поставлю одне питання. Добре? Тільки ти цього не ображайся, якщо що, добре?